З давніх-давен в українців існувало багато традицій пов’язаних саме з сексом. Секс виробляє гормон щастя. За словами сексологів від тривалого утримання може погіршитися імунна система, зрости рівень стресу, погіршитися самооцінка та з'явиться гормональний дисбаланс. До приходу християнства нашим предкам це не загрожувало, бо цнотливість була не в моді, чоловікам дозволялося мати декілька дружин, а сама дружина, коли її не влаштовував чоловік, могла спокійно піти до іншого. Що вже казати про обряд качання на полі під час сексу – щоб врожай був хорошим. І це, зауважимо, в час високого розвитку Київської Русі.
А потім прийшло християнство, яке затисло лібідо українців в релігійні лещата: церква виділяла на кохання лише 60 днів на рік і то лише для продовження роду.
Існує думка, що люди, які сприймають секс лише, як спосіб до розмноження зберігають внутрішню енергію, яку можуть спрямувати на роботу. Принаймні так Джордж Орвелл зобразив порядок суспільства у своїй книзі «1984». Книга написана у жанрі – роман-антиутопія. Там люди не мають права не лише говорити щось проти влади, але й думати, а щоб керувати суспільством було простіше, їм заборонено займатися сексом для задоволення, лише заради розмноження і лише зі своїми чоловіком чи дружиною з яким вони одружувалися лише тому, що так було потрібно – про почуття не йшлося. Можливо саме таку політику пропагували у радянському союзі, де звучала горезвісна фраза «У радянському союзі сексу немає!» Радянська влада лише намагалася створити суспільство, яке буде працювати, коритися законам та не мати ніякої власної думки. Ніяких задоволень, сама лише робота на благо держави.
Утім, усі ми знаємо, що заборонений плід – найсолодший, тому був у радянському союзі і секс, і секс-бізнес, який часто високопосадовці використовували у власних цілях. Так, наприклад, елітні ескортниці обслуговували в готелях іноземців та діставали необхідну для тогочасної влади інформацію. Існував секс-бізнес і на значно нижчих щаблях. Це були звичайні рублеві ескортниці. Вони знаходили клієнтів в ресторанах або кафе і привозили їх до себе додому або у спеціальне місце для розваг. У працівників ескорту на цьому рівні секс-діяльність часто була джерелом додаткового доходу. На найнижчому щаблі були звичайні вуличні, вокзальні або дорожні жриці кохання, які обслуговували далекобійників і звичайних водіїв.
Через відсутній контроль над секс-бізнесом з боку держави, у цій сфері множилися венеричні хвороби та кримінальні злочини. Тож працювати нічним метеликом було неприпустимо і жінки чи чоловіки мовчали про таку свою роботу. І знаєте, минули десятиліття, а про стародавню професію говорити досі соромно.
Тим часом розвинені країни такі, як Австралія, Нова Зеландія, Нідерланди, Німеччина давно легалізували секс-бізнес і суспільство ставиться до цього виду діяльності, як до звичайної професії. Воно й не дивно, адже працівники ескорту захищені Трудовим кодексом, мають свої права і не бояться звертатися у поліцію, коли роботодавець не виплатив зарплатню чи клієнт змушував займатися тими видами послуг, які їм не до душі чи не обговорені у контракті. Та й самі клієнти та сумлінні роботодавці також захищені, як фізично, так і юридично. Адже правоохоронці будуть на боці справедливості та закону, а не на боці своєї кишені, як в Україні.
Тоді, як в Україні секс-працівники, які зазнали сексуального насилля з боку клієнтів не поспішають звертатися до правоохоронців, бо там з них можуть просто посміятися – хіба можна зґвалтувати ескортницю, вона ж бо й так торгує власним тілом. А за продаж секс-послуг можна ще й заплатити штраф – 170 грн. Мізерна сума і великий сором, бо навіть ті, хто мусить захищати права і свободи громадян України, у сфері секс-бізнесу чинять свої злочини, користуючись тим, що суспільство скептично ставиться до секс-працівників. Саме уповноважені чинити правосуддя тягнуть гроші з нелегального секс-бізнесу, маючи з цього гарний прибуток і не тільки.
За словами однієї з колишніх ескортниць: правоохоронці не рідко використовують секс-робітників, як власні секс-іграшки, яких дозволяють собі бити, ґвалтувати, позбавляти свободи. Виникає питання – до кого тоді звернутися по допомогу, якщо ті, хто мають захищати навпаки кривдять?
Тобто ми хочемо прогресу, а думками досі в далекому радянському минулому за залізною завісою від прогресу.
Отже легалізація секс-бізнесу в першу чергу змінить ставлення правоохонців до секс-робітників, адже ця сфера діяльності буде захищена Трудовим кодексом України. А значить всі гравці секс-індустрії будуть у безпеці, як надавати послуг та роботодавці, так і клієнти. Така позиція правосуддя з часом вплине і на сприйняття суспільства.
Легалізація також змусить працівників ескорту регулярно проходити медогляди і використовувати під час роботи контрацептиви. А це в рази зменшить поширення венеричних захворювань, саме такий досвід демонструє Нова Зеландія.
Та й самій державі вигідно дозволити секс-індустрію, бо це забезпечить регулярне та вагоме надходження коштів до казни. Бо детінізація індустрії передбачає не лише дозвіл на секс за гроші, але й оподаткування цієї сфери.
Така система здатна викорінити радянський менталітет з мізків українців і значною мірою осучаснити ставлення до сексу. Звісно, не так, як було за часів Київської Русі до приходу християнства, але й не так, як було в часи радянського ярма.
Олеся Богдан